Головна Аналітика та судова практика Аналітика Акти звірки у судовій практиці.
Акти звірки у судовій практиці.

Акти звірки досить часто використовуються у господарській практиці. За таких умов актуальною є проблема їх доказової сили під час судового розгляду.
 
Постанова Вищого господарського суду України (далі  ВГСУ) від 16.12.2010 у справі №17/717.
За цією справою ВГСУ дійшов таких висновків з питання використання у якості доказу акту звірки.
Приймаючи рішення про стягнення з відповідача заявленої позивачем суми основного боргу, господарські суди першої та апеляційної інстанцій відхилили доводи останнього про те, що актом звірки взаєморозрахунків між сторонами узгоджено суму заборгованості. Спростовуючи наведені доводи, господарські суди зазначили, що чинним законодавством акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку, а у розумінні ст.ст. 9,10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", вказаний акт є зведеним обліковим документом, який відображає загальну суму заборгованості, та фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами, договором, накладними, рахунками тощо.
Таким чином, за наведеною справою, ВГСУ, фактично, заперечує цивільну правову природу акту звірки і не визнає його первинним документом. Ознаки  первинних бухгалтерських документів наводиться у ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Первинні  документи, це документи, які  фіксують  факти здійснення господарських операцій.
Поняття господарської операції наводиться у ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - дія або подія,  яка викликає зміни  в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Зрозуміло, що акт звірки ніяких господарських операцій не фіксує, отже первинним бухгалтерським документом бути не може. Між тим, на нашу думку, акт звірки міг би розглядатись, як певна письмова форма визнання боргу. Проте у наведеній справі ВГСУ з такою позицією не погоджується.
Відповідна більш детальна мотивація наводиться у постанові ВГСУ від  28.02.2006  у справі N 14/158 (ухвалою Судової палати у господарських справах              Верховного Суду України від 11.05.2006 відмовлено у порушенні провадження з перегляду).
Первинні   документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо  це  неможливо  -  безпосередньо  після  її  закінчення.  Для контролю  та  впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, акт  звірки  взаєморозрахунків  як  зведений  обліковий документ   не  належить  до  первинних  документів  бухгалтерської звітності.  Такий акт є,  по суті,  документом, що містить зведені відомості   про   бухгалтерський   облік  здійснених  операцій  на підприємствах, однак не може вважатися належним доказом проведення цих    операцій    та    наявності   заборгованості   у   суб'єкта господарювання.
 
Між тим у судовій практиці зустрічаються й інші підходи до цього питання.
 
Постанова ВГСУ від 14.12.2010 у справі №32/175-10
Позивач на підтвердження факту та розміру наявної заборгованості подав до суду підписані сторонами акти звірки взаєморозрахунків, відповідний детальний розрахунок. Попередніми судовими інстанціями зміст зазначених документів залишено без дослідження та оцінки; первинну документацію (накладні, рахунки, розрахункові документи) судами не витребувано.
З огляду на наведене відхилення судом апеляційної інстанції акта звірки взаєморозрахунків не лише суперечить приписам статей 32, 34, 36 ГПК України щодо визначення письмового доказу, але й не ґрунтується на встановлених судами фактичних обставинах. 
 
Постанова ВГСУ від 21.12.2010 у справі №21/84-10
За цією справою судовими інстанціями у справі встановлено, що позивач передав відповідачу продукцію за двома  накладними і відповідач цю продукцію прийняв (про що свідчать підпис особи, яка отримала продукцію, і печатка Товариства), однак не оплатив її. Поставка здійснювалася без укладення письмової угоди. Позивачем була пред’явлена відповідачу претензія з вимогою про оплату.
Серед інших доказів, суд взяв до уваги і підписаний уповноваженими представниками сторін, скріплений їх печатками двосторонній акт звірки взаємних розрахунків по спірних видаткових накладних з вивіреним сальдо на користь позивача. Цей акт складено на підставі даних бухгалтерського обліку й первинних документів сторін, і відображені в ньому дані не спростовано відповідачем.
 
Отже, з наведених справ можна дійти висновку про суперечливу судову практику з питань використання акту звірки у якості доказу. Подібна ситуація потребує відповідних роз’яснень з боку ВГСУ.
Тим більше, що з’явилася останнім часом практика посилати контрагентам поштою листи з вложеними актами звірки взаємних розрахунків. У листі текст приблизно такого змісту: «У разі не підписання акту звірки з Вашого боку будемо вважати заборгованість погодженою».
 
Сергій Теньков
доктор філософії в галузі права